Валлийский приют. Как живут украинцы в центре для беженцев в Уэльсе — репортаж BBC

23 июня, 19:05
Украинцы в Уэльсе поддерживают друг друга (Фото:ВВС)

Украинцы в Уэльсе поддерживают друг друга (Фото:ВВС)

Украинцы, бежавшие из родных мест из-за войны и поселившиеся в специализированной общине в Уэльсе, знают, что они и их дети в безопасности, однако до сих пор получают уведомления о воздушной тревоге в своих городах и переживают за родных, которым пришлось остаться дома. Об уникальном приюте для вынужденных переселенцев — в репортаже BBC.

Лише тому, що її діти щоночі не плачуть і не питають, чи їх уб’ють, Катерина Галенда знає, що правильно вчинила, коли втекла з України.

Покинути країну, де вирує війна, може здатися легким рішенням, але її чоловіку Олегу довелося переконувати її поїхати з двома їхніми маленькими дітьми, бо вона не хотіла залишати його.

32-річна вчителька та двоє її синів — дев’ятирічний Олександр і чотирирічний Артем — троє з понад п’яти мільйонів біженців, які втекли з України, хвилюючись за сім'ї, які вони там залишили.

Але на відміну від багатьох із 60 тисяч українських біженців, які прибули до Британії після вторгнення Росії в Україну, Катерину та її хлопців не взяли до себе добрі родини, які хотіли допомогти.

Унікальний табір «як сім'я»

Вони опинилися серед 60 сімей, які перебувають в унікальній українській громаді за тисячі кілометрів від своєї батьківщини у спеціалізованому таборі, який пропонує житло, їжу, освіту та поради — у притулку в Уельсі.

«Ми тут як велика сім'я. Ми всі піклуємося одне про одного», — розповідає Катерина.

Вона є однією з 222 українських біженців у таборі, яким керує валлійська молодіжна організація Urdd Gobaith Cymru за підтримки уряду Уельсу, де понад 100 дітей, які були вимушені поїхати з дому, тепер можуть грати та навчатися у безпеці.

«Мій чоловік змусив мене поїхати заради дітей»

Але поки їхні матері та бабусі мають можливість сховатися тут від війни, дім і сім'я ніколи не зникають з їхніх думок — і це пояснює, чому вони не втекли з України раніше.

«Ми чекали 100 днів, тому що спочатку не хотіли їхати, але мій чоловік змусив нас поїхати, — розповідає Катерина. — Це було небезпечно. Ми так часто сиділи в підвалі через ці повітряні тривоги весь час, зокрема вночі, коли мені доводилося будити своїх дітей. Але ми вирішили поїхати, щоб знайти безпечне місце для моїх дітей».

До того, як два тижні тому вони приїхали до центру в Уельсі, Катерина не знала Олену Андрущук. Але тепер мами подружилися і підтримують одна одну, поки їхні чоловіки залишаються в Україні.

«Тієї ночі, коли ми виїхали, неподалік бомбили»

Чоловік Олени Павло також змусив дружину поїхати з Києва заради безпеки їхніх двох дітей.

«Там досі небезпечно, — каже 36-річна контент-менеджерка. — Того самого дня, коли ми виїжджали, дуже близько від того місця, де ми живемо, я прокинулася посеред ночі через дуже великий вибух».

«Це було нелегке рішення, бо я мала залишити рідне місто, мого чоловіка, все, що у мене є, але я поїхала заради своїх дітей», — додає Олена.

Вона розповідає, що їй дуже подобається в Уельсі, і порівнює центр із «курортом» з безліччю нових друзів, але жорстокі нагадування про те, що відбувається вдома, нікуди не зникли.

«У мене є додаток на телефоні, і я все ще отримую сповіщення про сирени в Україні, і вони досить часті, — розповіла Катерина, чий чоловік Олег є волонтером у рідному Тернополі на заході України. — Тому я знаю, коли подзвонити чоловікові, щоб запитати, як він».

Знову до школи

У центрі Urdd зазвичай працюють валлійські школи, але протягом останніх двох місяців тут живуть, навчаються і сміються українські діти, насолоджуючись тим, що вони знову можуть просто гратися та розважатися.

«Мої діти не ходили до школи протягом трьох місяців, бо це було небезпечно», — каже Катерина.

«Але тепер вони щасливі, оскільки кожен день ходять до школи і почуваються в безпеці», — додає вона.

Олена погоджується, оскільки її наймолодший чотирирічний Леонард страждав через брак спілкування з дітьми свого віку, тому що більшість з них сиділи вдома, бо батьки боялися дозволити їм грати на вулиці, коли там постійно ревуть сирени повітряної тривоги.

«Це була велика проблема для моєї маленької дитини в Україні, — каже вона. — Тепер ми приїхали сюди, і діти можуть соціалізуватися, спілкуватися одне з одним, і вони мають доступ до усіх розваг, яких їм так довго бракувало, тому вони просто щасливі. Звісно, ​​їм не вистачає батька та дідусів з бабусями, але це краще, ніж те, що було в нас в Україні».

Біженці думають, як жити далі

Поки діти насолоджуються щоденними уроками — англійською та валлійською мовами — і різними заняттями, їхні батьки можуть зосередитися на пошуку роботи, отриманні пільг і думати, що робити далі.

У центрі біженці отримують різну допомогу, зокрема й медичний огляд — і це дуже порадувало бабусю Марту Бурак.

«Я була дуже рада, адже моєму онуку тут діагностували хворобу, чого не змогли зробити вдома», — сказала 64-річна вчителька на пенсії.

«Тепер він три місяці прийматиме ліки. Це дуже важливо для мене», — додає вона.

У той час як її донька Христина має інтенсивні уроки англійської мови в місцевому коледжі, Марта, яка перебуває в центрі п’ятий тиждень, отримує допомогу та поради від місцевих органів влади, щоб залишитися у Британії.

«Поки ми виконуємо необхідні юридичні процедури, щоб залишитися у Британії, ми хотіли б залишитися тут назавжди, — каже вона. — Але одного дня нам доведеться рухатися далі».

Водночас Марта каже, що, «хоча половина її серця в Уельсі, половина залишилася в Україні».

«Мій син, моя невістка і зять залишаються в Україні, а мої онуки щодня сумують за батьком, — каже вона. — Вони не можуть нормально з ним розмовляти, бо починають плакати, але ми тут у безпеці, це найголовніше».

«Вчора я отримала сумну новину про те, що загинув єдиний син у сім'ї моїх друзів, а йому було всього 30. Він був таким красивим, позитивним молодим чоловіком, і сумно, що молоді люди досі гинуть у цій війні, це потрібно зупинити», — розповідає Марта.

Водночас місцеві жителі вивішують у своїх вікнах українські прапори, і це дає біженцям надію.

На стоянці біля центру є кілька машин з українськими номерами — одній сім'ї довелося проїхати через Росію, перш ніж врешті потрапити до Уельсу.

Люди в Уельсі зібрали мільйони фунтів для гуманітарного фонду України, тоді як Уельс прийняв понад 2500 біженців.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Радіо НВ
X