«Позор одиночек». Почему люди осуждают тех, кто не имеет партнера
Почему люди осуждают тех, кто не имеет партнера (Фото:Getty Images)
Традиционно считают, что жизнь одиноких — «трагическая», а сами они — эгоисты, привыкшие жить только в свое удовольствие. Это действительно так?
Запитати в людини, чому вона досі самотня, а потім сказати, що її щастя вже не за горами. Це може видатись делікатною турботою, однак такі, на перший погляд, невинні речі завдають більше шкоди, ніж користі.
І винні в цьому насамперед суспільні стереотипи, адже зазвичай вважають, що:
- одинакам сумно й самотньо без пари;
- вони активно шукають, але поки що не знайшли свою половинку;
- вони — диваки, з якими точно щось не так.
Ці стереотипи й кліше навіяні необхідністю відповідати давнім соціальним стандартам. Заведено вважати, що родина, будинок, діти й собака — необхідні умови щасливого життя.
І хоча люди переоцінюють ці соціальні стандарти, а жити без партнера — нині цілком прийнятна норма, дослідження свідчать, що неодружені й незаміжні, як і раніше, часто соромляться свого статусу.
Опитування, проведене британською службою знайомств Match, виявило, що 52% з 1000 одиноких дорослих британців стикалися із соромом самотності.
І хоча 59% сказали, що задоволені своїм статусом, вони все одно стали об'єктом нав’язливих запитань.
«Колись самотність вважали перехідним періодом перед одруженням», — каже Белла ДеПауло, авторка книги «Самотні: як самотні стають об'єктами стереотипів, стигми, ігнорування і все одно живуть довго й щасливо».
Але зараз, за її словами, американці проводять більшу частину дорослого життя без партнера. У 1970 році, пояснює вона, посилаючись на дані перепису населення США, 40% американських домогосподарств складалися з подружніх пар та їхніх дітей, а 17% - з незаміжніх і неодружених. А вже в 2012-му 27% домогосподарств у США становили одинаки, і лише 20% - подружжя з дітьми.
Зараз, хоч одинаки більш свідомо обирають свій статус, тиск суспільства все одно не зник.
Стигма
Белла ДеПауло каже, що соціальні стереотипи наділяють подружжя особливим умінням жити, якого не мають одинаки. Люди вважають, що життя самотніх — «трагічне», а самі вони — егоїсти, які звикли жити лише у своє задоволення.
Проте, як свідчать дослідження, це — міфи. А стереотипи про нещасних одинаків і щасливі сімейні пари не відповідають дійсності.
При цьому соціальні шаблони можуть мати руйнівні наслідки. За словами психотерапевтки Абрамс, негативне ставлення суспільства може зруйнувати навіть стійку самооцінку.
І навіть якщо друзі й сім'я самотньої людини підтримують її, нездатність досягти важливих життєвих віх, як то шлюб і діти, може мати негативні наслідки, особливо для тих, хто активно шукає партнера, бо цього очікує суспільство.
«Багато разів я бачила, як це викликало депресію», — каже Абрамс. Нав’язаний суспільством «стандартний життєвий сценарій» може змусити тих, хто спокійно жив без партнера, переглянути свою позицію і прагнути того, чого вони насправді не хочуть, — просто щоб відповідати культурним нормам.
Держава також більше заохочує і підтримує одружених, пропонуючи їм різні пільги, тоді як самотні не можуть ними скористатись. Деякі вважають, що це своєрідний сигнал про «правильний шлях» у житті.
У США, наприклад, працівник може додати чоловіка чи дружину до пакета медичного страхування, а одинокий не може зробити цього для найближчих людей, як то батьки, брати і сестри, зазначає ДеПауло.
Холостяки і старі діви
За словами психотерапевтки Еллісон Абрамс, суспільство засуджує самотніх людей за те, що «вони не відповідають його очікуванням».
Як і будь-яка культурна стигма, почуття сорому неодруженої людини поширюється нерівномірно. Жінки зазвичай несуть основний тягар, адже в деяких культурах народженню дітей приділяють більше уваги.
Розглянемо, приміром, слова, що описують одиноких. У той час як чоловіків називають «холостяками» чи «парубками», жінок — «старими дівами».
У Пізньому Середньовіччі цей термін виник для опису професійних прядильниць, більшість з яких були незаміжніми. Ця робота діставалась старим дівам, оскільки більш високооплачувана була доступна лише заміжнім. Вони через своїх чоловіків могли дозволити собі матеріали, необхідні для виконання більш прибуткової роботи.
Водночас неодружених чоловіків часто зображують веселими й безтурботними — і ці позитивні конотації описані ще у «Кентерберійських оповіданнях» Джеффрі Чосера.
Згодом вираз «стара діва» набув ще більш негативних конотацій і вживається для опису незаміжніх (і молодих) жінок навіть у популярній культурі.
Наприклад, у стрічці «Щоденник Бріджит Джонс». Головній героїні близько 30, вона має роботу в Лондоні, але «зациклилась» на статусі «старої діви» і страждає від цього.
«Згідно з загальноприйнятою думкою (яка не відображає дійсність), жінки більше орієнтовані на шлюб, ніж чоловіки», — каже Белла ДеПауло.
«Самотніх жінок частіше запитують, чи зустрічаються вони з кимось».
«До одиноких чоловіків теж можуть ставитись зневажливо, — додає письменниця. — Люди вважають їх інфантильними, нездатними подбати про себе або «одержимими сексом».
Важливу роль також відіграє культура. Наприклад, у Кореї, Китаї та Індії, зазвичай, дотримуються більш традиційних гендерних ролей у шлюбі.
«Один [клієнт] сказав мені якось, що в їхній культурі соромно не мати дитину в 30 років або навіть раніше», — пояснює психолог Абрамс.
«Сила чисел»
В останні роки відомі люди дедалі частіше відкрито говорять про свій сімейний стан. Акторка Емма Вотсон, наприклад, публічно назвала себе «самостійним партнером», заохочуючи інших розглядати відсутність романтичного партнера як позитивний, а не негативний момент.
«Чим більше людей спокійно приймають свій статус самотньої людини, тим зменшується стигма щодо цього», — каже Абрамс.
Дослідження програми знайомств Bumble показало, що 53% з 8500 користувачів Bumble у Канаді, Франції, Німеччині, Індії, Мексиці, на Філіппінах, в Австралії, Великій Британії та США, завдяки пандемії Covid-19 «усвідомили, що самотність має свої плюси».
Згідно з опитуванням Match, 42% сказали, що їм «подобалось» проводити час на самоті під час локдаунів.
Експерти сподіваються, що демографічні зміни продовжать змінювати суспільну думку щодо одиноких. ДеПауло називає це «силою чисел». «Майже щоразу, коли бюро перепису публікує останні статистичні дані, виявляється, що частка одиноких людей більша, ніж була раніше».
«Коли значна частина населення неодружена — у США таких майже половина — стає дедалі важче наполягати на тому, що з усіма ними щось не так».
