В чем секрет привлекательности француженок. Блог Ирены Карпы

16 августа 2017, 06:27
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке
Француженки начинают о себе заботиться в 40-50 лет. Только тогда появляются каблуки, укладка, макияж. До этого - полный пофигизм

«Справжні француженки носять «Монопрі» як «Шанель», а «Шанель» — як «Монопрі», любить повторювати одна моя колега. Не знаю, хто це перший вигадав, але спостереження дуже точне. Воно – про невимушеність з одного боку, і про достоїнство з іншого. Хоча з’ясувати однозначно, хто такі ці «справжні француженки», не так уже й просто», — пише Ірена Карпа в колонці для savostina.com .

Видео дня

Мені сподобалося, як легко в одному зі своїх блогів Оля Котрус препарує цю тему: юні француженки запросто ходять з немитим волоссям і у старих кросівках, а якщо хтось і носить шубу з натурального хутра, то неодмінно з тими ж таки кросівками і немитим волоссям — не з чоботами на підборах і клатчем у стразах «па-багатому». Але і в юному пофігізмі, і в зрілому потязі до шику («Моя прабаба хоч і впала вже в маразм, але все одно вимагала робити їй бездоганний манікюр і вдягати діамантові прикраси щоранку,» – розповідала французька знайома) дуже багато впевненості в собі.

— Боже, яка ж вона страшна! – каже один знайомий про мою сусідку, бретонку за сорок. Дивлюся на нього, наче з дуба впав, і потихеньку починаю розкладати сусідку по поличках: ну так, дуже маленькі очі, дуже рідке нефарбоване волосся, крупна щелепа, загалом чоловіча статура. Але завжди червона помада. Завжди впевнений алюр. Завжди сигарета находу і недбало накинутий піджак вінтажного крою, що робить її схожою на якусь культову феміністку минулого століття. Коротше – чистий шарм.

Мені, жінці, і в голову би не прийшло, що вона некрасива. Всім нам відома Софі Марсо в одному з інтерв’ю зізналася, що з нетерпінням чекає приходу старості і зникнення фізичної краси – тоді у неї залишиться її шарм. І на ньому, на самому шармі, як на летючому килимі чи серфінговій дошці, вона, як істина француженка, елегантно рухатиметься хвилями життя.

«Моя прабаба хоч і впала в маразм, але все одно вимагала робити їй бездоганний манікюр і вдягати діамантові прикраси щоранку»

— А ти мені що скажеш про красу француженок? Для статті, знаєш, треба,– питаю свого друга, одночасно перевдягаючи футболку.

Дивиться на мене задумливо.

— Краса француженок – вона внутрішня…

— Тьху на тебе! – футболка вдягнена, всьо пристойно. – Серйозно, давай колись! Про німок он написала авторка, що ставлять глибоку епіляцію в один ряд із домашнім насильством.

— А як це, глибоку епіляцію?! – жахається він.

Терпляче пояснюю, як це. Кривиться і морщиться, зважуючи, певно, що сам би на таке ніколи не пішов. Потім думає і каже:

— Щось всі мої останні жінки не робили цю глибоку епіляцію.

(Пориваюся крикнути, що от, значить, не любили тебе так сильно, як себе, але стримуюся).

Він довго пригадує, чи робили вони ще десь епіляцію, крім ніг, і таки вирішує, що максимум — користувалися бритвою. І потім включає улюблений французький трюк – стартування на німців:

— Та ясно, що німкені нічого там не прибирають! Це ж не німець винайшов кунілінгус, а француз!

Машу на нього рукою і відправляю за кавою.

Кадр з фільму "Коко до Шанель"

Кадр з фільму "Коко до Шанель" Фото:

Вчора у нас була велика ґарден-паті: 70-річчя його мами. Поприходили її колеги-психоаналітики, шкільні подруги та інша родина на селі. Всі, за виключенням неймовірно красивої онуки та схожої на неї, як дві краплі води, доньки – приблизно маминого віку. І всі ці дами прийшли у хто кольє, хто з декольте, хто в коротких сукнях. Тобто, мало хто щось там «скрадував», як прийнято в нас робити після певного віку. Шовк, сміливі кольори, ніяких тобі драпіровок чи пончо. Правда, і зайвої ваги я особливо ні на кому не спостерігала. Радянський невмолимий вирок «тєпєрь толстєєш нє от катлєт, а от лєт» чогось тут не працює. Кожна жінка лишилася, підозрюю, плюс-мінус у тій же комплекції, яку мала в юності. І, що найпрекрасніше, лишилася жінкою. Нічого ніде собі не ріжучи й не надуваючи. Так, декотрі з них (як і сама мама) були розлучені, але явно не без коханців. А більшість прийшла зі своїми чоловіками. Елегантними сивими чоловіками у шаликах і в костюмах. Якби такий з’явився на вечірці з якою-небудь кобітою, молодшою за себе на 25-30 років (що в нас вважається запорукою статусу нормального пацана), і на нього, й на кобіту дивилися би з співчуттям: видно, щось сильно не так у людини зі сприйняттям себе, якщо довелося купити супутницю. Або думали би, що прийшов з донькою чи онукою.

— Француженки починають про себе дбати в 40-50 років, – каже моя подруга, українка, що вже п’ять років працює в Парижі в міжнародній компанії. – Вже аж тоді з’являються підбори, укладка, макіяж. До того – повний пофігізм. Як от у тебе, Карпа.

(У відповідь я мовчу про свою глибоку депіляцію і погоджуюсь на гордий пофігізм).

До речі, про красу у віці.

Як на мене, нова перша леді Франції, Бріджит Макрон, — це взагалі уособлення парижанок (і взагалі француженок, просто перших я бачу частіше). Вона – візуалізація французького виразу «porter bien son âge». Красиво носить свій вік, свої зморшки, свій досвід. Вони, як я вже казала, справді тут красиві, ці жінки за сорок, за 50, за 60 і далі. Я знаю одну неймовірно елегантну жінку 83-х років, яку язик не повертається назвати бабусею. Вона носить білий одяг розміру XS, щонеділі у неї брідж, і не буде ж вона, як сама пояснювала, відрізнятися вбранням від 30-річних компаньйонок у клубі.

Бріджит Макрон
Бріджит Макрон Фото:

Жінки прагнуть любити себе у будь-якому віці. Бріджит Макрон цьому хороший приклад, тож, як на мене, вона була не останнім козирем Макрона у питанні обрання президентом. Тепер вона тут ікона стилю і втирання носа всім уцілілим ажистам. І, до речі, вона ледь не перша публічна особа, за якою мені захотілося повторити лук – коротку пряму джинсову спідницю, вільну білу сорочку і кеди. Зручно.

— Ну слухай, кеди-кедами, — знову каже подруга, — і зачесаний з «півнями» хвіст на голові, і піжамні штани під кардиганом – це все добре. Але для мене лишається парадоксальною одна річ. Під час знижок у магазинах першим ділом зникають всі обтягуючі міні-сукні і високі підбори. Питання: де ці загадкові француженки, які все це згрібають?! Куди і коли вони носять усі ці супер-міні і декольте з каблуками? Чого я їх ніколи не бачу?!

Я задумливо чешу голову. Гм. Ну тут же неможливий варіант скупки діорів-шанелів арабськими жінками, що потім носять все це для чоловіка вдома?.. Хоча, можливо, багато хто з француженок і поводиться як я: на роботу ходить у зручному й кедовому, а ввечері, озброєна своїм меном, взуває підбори і фарбує червоним губи, без ризику здатися «дівчиною в пошуку». (В Україні часто буває навпаки – на роботу ми виряджаємося не знати для кого, а вдома, втомлені і розслаблені, в трєніках і футболці, святкуємо перемогу фемінізму. Я теж дома в футболці, не лякайтеся. Але коли виходжу кудись, то роблю над собою зусилля і запихаюся в сукню і навіть підбори — що ж їм лежати в шафі).

Ну й перед тим як відсилати цей текст дорогій редакції, я покликала сісти поряд власне француженку «за 40», високу і худу директорку маркетингової компанії, і спитала, що вона про все це думає.

— Ну слухай, — сказала вона щось, що трохи похитнуло наші феміністичні уявлення про геть усіх француженок. – Одяг – це ж засіб спокуси. Тому після сорока жінки й починають звертати стільки уваги на свій зовнішній вигляд. Бо коли тобі стукає сорок, ти починаєш розуміти, що для спокуси мусить бути ще щось, крім твоєї натуральної краси і багатого внутрішнього світу. Ми починаємо ретельніше підбирати одяг і взуття, більше носимо прикраси і робимо макіяж. Я от, наприклад, ніколи не виходжу з дому без нафарбованих очей. Якщо я без туші і тіней, виглядаю, наче не спала три ночі…

(Я придивляюся до її очей: якби вона не сказала, я б і не помітила її мейкапу, настільки він невимушений).

— Ну і потім, — продовжує вона, — ця історія відрізняється від регіону до регіону. Коли я працювала в Нормандії, ніхто ніколи не взував підборів, всі ходили в джинсах і в зручних черевиках. А тепер от я живу в Екс-ан-Провансі. І там, на Півдні, просто-таки всі жінки, незалежно від віку, ходять на високих підборах, у коротких сукнях і з глибоким декольте. Я не знаю, як вони вмудряються працювати при такому дрес-коді. Спокуса для них – як вранішня кава. Мені б це заважало у спілкуванні з чоловіками, а їм чи то допомагає, чи то просто вони давно всі звикли.

На цих словах я подумки додаю у свою валізу, крім білих кедів, блискучі босоніжки на підборах. Треба ж колись їх взути… Нормандія від Парижу близько, хоч щотижня можна вибиратися. А тепер от з’їжджу-но я на Південь…

Текст публікується з дозволу редакції

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Присоединяйтесь к нам в соцсетях Facebook, Telegram и Instagram.

poster
Подписаться на ежедневную email-рассылку
материалов раздела Life
Оставайтесь в курсе событий из жизни звезд,
новых рецептов, красоты и моды
Каждую среду
Показать ещё новости
Радіо НВ
X