Крепостная. Создатели долгожданного украинского сериала рассказывают о своем проекте

7 февраля 2019, 20:48
PR
СТБ

СТБ

25 февраля на телеканале СТБ состоится премьера украинского исторического сериала Крепостная производства Starlight Films и FILM.UA. Мы узнали у режиссера-постановщика Максима Литвинова и художника по костюмах Дмитрия Куряты, как снимался уникальный ТВ-проект.

Ігор Козак: Де я зустрічав якусь інформацію про серіал, скрізь акцентують увагу, що “костюми-костюми-костюми”. Тобто костюми - це головне, костюми на першому місці?

Максим Литвинов: Ні, звісно, не костюми на першому місці, але це те, що викликає в нас справжню гордість - те, що зробив Діма і ще кілька художників, які після нього працювали на проекті (тому що нас було дуже багато, більше року ми готували і знімали). Було 13 місяців тільки знімального періоду, тому там не всі витримували, не всі могли так довго з нами працювати.

Видео дня

Але це дуже [значна] частина, звісно, тому що ми хотіли не просто розповісти історію, а історію костюмовану, історичну, близьку до історії. Діма навіть вибрав, які в нас були не зовсім точні костюми.

— Це історичний серіал чи ні?

Максим Литвинов: Ні-ні, він апелює до тих часів, у нас були навіть прототипи наших персонажів, були такі справжні поміщики, які були дуже схожі, але це не історична історія, вона не має історичних особистостей - Іван Франко не заходить до нас у кадр.

— Тобто все повністю вигадане: місце, події, люди, історії?

Максим Литвинов: Люди вигадані, історій таких було дуже багато. Це кінороман, - наскільки роман може бути правдивим (тому що він описує ті часи, звичаї, міста, і все там дуже достовірно), таких історій було дуже багато. Але це не історія якоїсь Каті Вербицької, яка дійсно існувала. Таких людей існувало багато, але все-таки історія вигадана, хоча дуже схожа на життя.

— У мене є таке передчуття, що це все адаптовано під глядача. Ви собі спрогнозували, що глядач таке має побачити і, побачивши таке, йому дуже сподобається: “Значить, цього у житті глядача не вистачає, ми цю порожнину заповнимо”. Так?

Максим Литвинов: Це не головне, але так, ми думали про те, що дуже зараз не вистачає нашому глядачеві - жінкам, чоловікам - справжньої казки, дива і історій, коли вони можуть співчувати, плакати, сміятися разом із нашими героями. Часи у нас зараз важкі, і ми хотіли, щоби вони стали трохи легшими для наших глядачів.

— Але ви сказали “плакати” - значить, це буде така собі Рабиня Ізаура, щось на кшталт того?

Максим Литвинов: Це дійсно схоже на Рабиню Ізауру, тому що початково у нас була така ідея - “а якщо ми зараз візьмемо і перенесемо історію про рабиню Ізауру?”. Тому що це однакові часи в Бразилії і в Україні, приблизно в один час скасували кріпосне право.

І це було цікаво, тому що Ізауру всі пам'ятали, всі ми зростали в той час, коли Ізаура раптом стала подією на телебаченні, і перша ідея була: а що, якщо її якось адаптувати, перезняти? Але у бразильців було дуже важко з правами.

Тоді автори сценарію і шоуранер цього проекту Тала Пристаєцька взяли роман бразильського письменника, за яким була зроблена Ізаура; вона його прочитала, адаптувала. Потім усі історичні події - Кримська війна того часу, вони відповідають тому часу. І спочатку була така ідея - зробити “Ізауру”.

А навіщо нам Ізаура, якщо у нас самих були дуже цікаві історії, таке ж кріпосне право? І ось так народилося щось оригінальне. Нас можна за зав'язкою порівнювати з Ізаурою, але наша історія потім пішла сама своїм шляхом.

poster
Дайджест главных новостей
Бесплатная email-рассылка только лучших материалов от редакторов НВ
Рассылка отправляется с понедельника по пятницу

— Але головне, що я вже зрозумів, як воно народилося, звідки воно пішло: виявляється, з Бразилії, “где много диких обезьян”. Про назву “Кріпосна”: я не філолог за освітою, але мені здається, що в українській мові немає слова "кріпосна". Чи я помиляюся?

Максим Литвинов: Є обидва слова - і “кріпосна”, і “кріпачка”, але “кріпосна” точніше відповідає суті цього поняття. Тому було вирішено взяти саме це слово, воно українське (я знаю, що зараз дуже багато питань з цього приводу).

Воно й не дивно, тому що ми зараз у такій стадії розмежування з усім російським, і хтось тут щось бачить. Але мова, по-перше, йде про XIX століття - Україна була у складі Російської імперії, дивно було би це якось ігнорувати.

Дивно було би ігнорувати, що російською мовою розмовляли дворяни. Це, взагалі-то, Чернігівська область, тому там і білоруська навіть є. У нас є героїні, які мають білоруські імена, це суржик російської і української мови.

Звісно, кріпаки або селяни українською розмовляють, ми намагалися зробити так, як воно було на той час. Французькою, німецькою, англійською там розмовляли дворяни (і російською, звісно).

— А як творилися костюми? Чи є якісь “фішки”, секрети для зйомок? До чого я веду: коли знімають, наприклад, рекламу якогось продукту, натурального соку чи ще чогось, то зазвичай використовують (думаю, ні для кого це не секрет) якісь спеціальні штучні замінники, щоби воно у кадрі красиво виглядало.

Чи є якісь подібні “фішки” стосовно костюмів? Можливо, якісь певні кольори, щоби в кадрі воно виглядало якось краще? Чи такого немає; все так, як і має бути - беремо тканину, шиємо, і все?

Дмитро Курята: Ні-ні, безперечно, було багато нюансів. Коли ми тільки починали розробку костюмів, Максим і другий режисер - Фелікс - мене одразу попередили, що ми не робимо історичну реконструкцію і не притримуємося тієї фабули, що тільки так, як було, і ніяк інакше.

СТБ
Фото: СТБ

У нас головною була образна виразність героя і костюма, тому що костюм - це, зрештою, ганчірочка, а нам головне було зробити героя в цьому костюмі. Тому таких жорстких правил, як на телебаченні, що ми не використовуємо супер-білий [колір] чи супер-дрібну клітинку, звичайно, не було.

Але було дуже важливе обмеження, і воно було характерне, незручне для того часу, тому що ми на майданчику писали “живий звук” - це означає, що актори рухалися, і одночасно записувався звук, його не дублювали.

В чому незручність? Тому що середина XIX століття - це пік популярності тканин, що дуже шурхотять: тафта, сухий шовк, був цілий ряд матеріалів, які саме шарудять, і в моді це підкреслювалося, називалося “ефектом фру-фру”, коли жінка йде, і в неї спідниця шарудить. Але ми, на жаль, не могли використовувати ці тканини, тому що вони дійсно створювали брак по звуку.

Тому з приводу блиску або матовості тканин - такого не було, а от з приводу шуму, який створювався - безперечно, це було багато шуму, тому що це багато спідниць, і якими б вони безшумними не були, вони створюють шумові ефекти.

Але принаймні це не так, як було в реальності, коли іноді вони перекрикували одна одну, щоби зрозуміти, поки йдуть, про що вони говорять.

— Я так розумію, костюми створювалися саме по образу того чи іншого актора? Тобто спочатку відібрали акторів, привели їх, дали вам “у руки” (я звертаюся до художника по костюмах - пана Дмитра), і потім ви вже їх оздобили, як новорічну ялинку одягнули?

Дмитро Курята: Ні, насправді не так було. Йшла паралельна робота, йшли кастинги акторів, ми вичитували серіал, і паралельно я розробляв образи кожного з героїв: якими вони мають бути, який у них розвиток з погляду їхнього стилю, костюма, зовнішнього вигляду, тому що [це] дійсно хотілося підкреслити.

Навіщо нам Ізаура, якщо у нас самих були дуже цікаві історії?

Як і в житті, коли трапляються певні зміни у життєвій ситуації тієї чи іншої людини, це відображається на її зовнішньому вигляді, тому, крім того, що треба було придумати, якими ж вони є насправді, ці наші герої, треба було ще придумати, яким таким чином зовні показати зміну їхнього характеру в житті тощо. Тому йшла паралельна робота.

Звичайно, це простіше, коли є вже затверджений актор, у нього є своя особиста фактура зовнішності, і від того відштовхуватися. На жаль, такого не було.

— А хто знімався у серіалі? Я знаю лише про Олю Сумську і Станіслава Боклана. Хто там ще з відомих, популярних українських акторів?

Максим Литвинов: Там дуже багато, але якщо брати найголовніших: Марк Дробот (у нього дуже класна роль, він грає Миколая), Ганна Сагайдачна, Ксенія Мішина, Леся Жураківська. Леся була така “мама” у нас на майданчику, з нею дуже класно працювати. Дуже багато, насправді, більше 200 акторів, з них 195 - українці. Дуже багато молодих.

— Хто найдорожчий з усіх вищеперерахованих?

Максим Литвинов: Я ж не продюсер.

— Можливо, чули, десь там на майданчику говорили про гроші?

Максим Литвинов: Стас Боклан, мабуть.

— Запитання до творця костюмів: більше 200 костюмів, 13 місяців знімали, - а скільки часу потрібно, щоби зробити таку кількість костюмів?

Дмитро Курята: Одразу хочу сказати, що я - один із творців костюмів, я був на початку серіалу і розробляв образи, пропрацював два з чимось місяці на знімальному майданчику…

— А потім зрозуміли - не осягнути цю величезну кількість?

Дмитро Курята: Був ряд причин. І після мене працювали ще Антоніна Белінська і Дар'я Поштенко. Те, що стосується моєї роботи: два місяці ми були в пошуку.

Це означає, що мені треба було для себе відновити в пам'яті (звичайно, я вивчав історію костюма) всілякі деталі, цікавинки; потім це все показати, розповісти режисерам, тому що для них це взагалі був “темний ліс”.

СТБ
Фото: СТБ

Вони візуально могли розуміти, що десь воно приблизно так було, але, наприклад, на читках у нас було запитання: “Она просыпается утром, а во что она одета?”.

І тому, звичайно, мені треба було все досконально вивчити, щоби мати відповіді на ці запитання, розуміти, в якому такому зовнішньому вигляді могла героїня Ольги Сумської - панна - вийти до незваного гостя зранку.

— В чому прокинулася, наприклад, Ольга Сумська, панна, у XIX столітті?

Дмитро Курята: Це була натільна спідня сорочка.

— Вона прокинулася, встала, потягнулася, усміхнулася сонечку і вийшла до…

Дмитро Курята: Ні, якщо у неї був час, то її миттєво затягували в корсет і надягали ще кілька спідниць…

— “Час” - це одна-дві години?

Дмитро Курята: Добре натреновані помічниці могли і швидше зашнурувати.

— Але вона не мала часу.

Дмитро Курята: Не мала часу, тому вона надягала халат, який виглядав, як сукня (це мені теж потрібно було пояснювати режисерам, тому що в нашому розумінні халат - це той халат, що ми бачили у мам, бабусь і ще в кого-небудь).

На той момент халат - це дійсно була та частина костюму, в якій можна було вийти до незваного чи неочікуваного гостя, і це не виглядало, ніби вона геть “у домашньому”.

— Ми в попередній частині говорили, що цей серіал не претендує на звання історичного, але я зараз для себе насправді якусь інформацію взяв, як губка увібрав, - як мінімум про те, як панночки у XIX столітті прокидалися зранку.

Максим Литвинов: Це те, що я хотів зауважити: не можна сказати, що ми не історичний серіал взагалі. В нас є певні неточності, це нормально, тому що навіть в будь-якому історичному романі, хай хто його писав, є дуже багато художнього вимислу.

Будь-який фільм - це фільм, це умовність, це історія, але це не означає, що ми взагалі наплювали на зачіски або костюми того часу. Ми брали максимум від того, що могли. Ми читаємо сценарій - у чому може прокинутися кріпосна, як свою дитину панночка виховує? Якась спідня блузка.

А в мене було одразу таке: вона обов'язково має бути страшною “ялиночкою”, що взагалі нічого не видно; чи можна десь щось показати, бо в нас дуже гарні актриси, - якщо вони прокидаються, має якась хламіда на них бути. Звісно, є кіношні потреби, режисерські, а є історична правда - ми завжди балансували. І коли Дімка нам приносив ескізи, вони були дуже гарні.

Коли у нас ще ні в кого нічого готового не було, реквізит у нас ще на пальцях [можна полічити], фоточки з Гугла, то Діма вже приносив нам великі кольорові ескізи. У нас ще актриси немає, а він уже приносив образ, яка це має бути панночка.

— А в чому прокидалися чоловіки-пани у XIX столітті?

Дмитро Курята: Це той момент, мені здається, який ми й не показували. Це завжди була якась стадія, коли він не зняв ковдру і виліз з-під неї, а коли вже у халаті.

— Більше 200 костюмів, - що далі з ними буде? Де вони поділися (чи куди вони подінуться), їхня подальша доля? Я думаю, що навряд чи Ольга Сумська або Станіслав Боклан захотіли мати їх собі в гардеробі і потім ходити на прийоми.

Максим Литвинов: Ні, вони захотіли - ми їм не дали.

Дмитро Курята: Там була багатошарова історія з приводу створення костюмів. Частина костюмів дійсно створювалася, підшивалася на конкретних акторів і робилася з нуля.

СТБ
Фото: СТБ

А частину костюмів, проаналізувавши все, що є в Україні, ми зрозуміли, що не можемо дістати таку кількість костюмів нашого часу, нашого періоду з нашими потребами, коли все ж таки ми можемо на початку місяця знімати, як актриса заходить у двері, а через півроку зняти, як вона виходить з цих дверей.

— Тим паче, якщо це панночки, то вони ледь не кожного дня їх змінювали. Значить, орендували?

Дмитро Курята: Так.

— Де, у кого?

Дмитро Курята: Ми орендували у так званому “європейському Голлівуді” - це Баррандов (чеська кіностудія, в місті Прага).

— Скільки коштує орендувати один костюм? Хоча би приблизно.

Дмитро Курята: Мені було дуже приємно поїхати до Праги і попрацювати саме з ними, тому що вони вже працювали з Україною, і тому ніяких перепонів у нас не було. В них цікава система, з якою в Україні я, наприклад, не стикався: вартість була не за один виріб (наприклад, за одну сукню), а за цілий образ.

Я підбирав, наприклад, сукню, і в комплект до неї вже сам собі підбирав, які мені подобаються, капелюшок, рукавички, взуття, накидку, манто, брошку, сережку і решту.

— І скільки це вартувало?

Дмитро Курята: Мені теж цікаво, бо я забув. Насправді, ми це робили позаминулого літа.

— Хоча би дешевше, ніж в Україні, чи навпаки - дорожче, ніж у нас певний набір одягу і всіх атрибутів орендувати?

Дмитро Курята: З погляду того, що ми взяли, то це краще. Я не скажу, що це дешевше чи дорожче, воно могло вийти “одне на одне”, тільки це було простіше, бо це було в одному місці, в одній студії, не треба було визбирувати (хоча і по антикварних ринках ми бігали, вишукуючи всілякі штучки).

Максим Литвинов: Там не так питання стояло, - де краще або дешевше, є або немає. Бо кілька сот костюмів (і це не головні герої, тому що ми не могли на масовку, де, припустимо, у нас перед весіллям є 80 городян у кадрі, які дуже багаті) ми не могли взяти десь в Україні. Просто їх немає в Україні у такій кількості, тому тут вибору не було. А костюми - мабуть, щось на кшталт 200 євро на рік.

Ми брали максимум від того, що могли

Дмитро Курята: Я був дуже радий тому, що продюсери мене обмежили, і я не вирішував ці бюрократичні питання, моя задача була - зайти, вигнати міль зі складу, взяти те, що мені потрібно, і поїхати.

— Яка подальша доля костюмів, які виготовлені тут, в Україні?

Дмитро Курята: Вони зараз законсервовані.

— І вони можуть бути використані в подальшому для якихось інших зйомок?

Дмитро Курята: Поки що не інших.

— Зрозуміло. Один із наших гостей - Дмитро Курята - буде працювати з людьми, які цього року представлятимуть Україну на Євробаченні, а Максим Литвинов не буде. Чому не будете?

Максим Литвинов: Якщо запросять, то буду, але поки що не запрошували - все так просто.

— Як ви створювали образ Джамали (або допомагали створювати образ Джамали) на Євробаченні?

Максим Литвинов: Там було дуже багато талановитих людей. Коли Джамала перемогла в українському відборі, там зібралася справжня креативна дуже велика команда: Раду Поклітару, Костя Томільченко, дуже багато було людей.

Ми разом придумували образ і номер відповідної пісні, і врешті-решт, коли ми з Костею Томільченком залишилися вдвох (ми були основними креативними людьми, які створювали номер), ми написали сценарій, розуміли, що ми хочемо сказати цим номером, і тоді приєдналася решта - і допрацьовували цей образ.

Джамала на Євробаченні (Фото: EPA)
Джамала на Євробаченні / Фото: EPA

Джамала, звісно, сама брала значну участь, дуже багато відмітала того, що ми пропонували, в неї було своє бачення.

— Що, зокрема, ви запропонували, і вона відкинула?

Максим Литвинов: У мене був не такий номер, який переміг. Спочатку в мене була якась печера, вогонь горить, вона сидить, шаманить над вогнищем, і тут налітають тіні - дуже класний номер придумав. Вона каже: “Знаєте, ми - татари - не печерні люди, тому я не хочу, щоби була така асоціація. Давайте ви ваш “класний номер” передумаєте”.

— Чомусь в мене одразу асоціація з виступом Руслани на Євробаченні - ви сказали “печери”, “печерні люди”, “багаття”.

Максим Литвинов: Так, воно від виконавця має йти, вона дика була (ну, Лижичко і так “дика”). Вона цією дикістю підкорила Європу, і з того часу в будь-якому Євробаченні є номер з барабанами, ви помітили? Це після Руслани почалося.

— Ви також були режисером-постановником номера Злати Огневич на конкурсі Євробачення 2013 року.

Максим Литвинов: Так, ми зайняли третє місце, хоча нам, на мою думку, не дали зробити той номер, який ми хотіли. Це теж дуже великий успіх - третє місце.

— Чому не дали? Сама Злата не захотіла, чи фінансово не було можливостей?

Максим Литвинов: Шведи, на мою думку (це тільки моя думка, я цього напевно не знаю), хотіли, щоби датчанка перемогла того року, і робили на неї велику ставку, тому що вони там разом, сусіди, їм було дуже зручно робити наступне Євробачення - буквально у сусідньому місті, - і вони якось були настільки впевнені, що вона переможе.

І вона по всіх ставках (там великі ставки, це дуже цікаво відбувається) на перше місце дуже впевнено йшла, а Злата - 20-та, потім 10-та. І нам все можна було, всі номери, що ми пропонували, вона говорила: “Так-так, беріть, робіть, що хочете”.

Я не буду говорити про технічні штуки - у нас був дуже класний номер, який нам не дали зробити, коли Злата раптом, за тиждень до головного виступу, стала другою, з десятого до другого піднялася, на неї були дуже великі ставки, і вона раптом стала фавориткою.

— І тут сказали: “Все, дякуємо, до побачення”?

Максим Литвинов: “Ми технічно не можемо”. Ми говоримо: “Давайте ми щось змінимо, щоби ви змогли” - “Ну от якось не можемо”. Нам дали зробити півномера, цього вистачило лише для третього місця, і я вважаю, що у нас (підкреслюю, що це особисто моя думка) трошечки відібрали перше місце.

— Дмитре, костюми, які ви створювали принаймні для учасників українського відбору на Євробачення - це Ілларія та Laliko, правильно?

Дмитро Курята: Я цього року буду працювати вже на третьому Національному відборі на Євробачення. Так, за минулих сезонів я робив для Laliko, двічі робив для Ілларії, робив фінальний номер гурту Hardkiss, коли вони зайняли друге місце у національному відборі; Kozak System минулого року, гурт Kazka минулого року.

Вони просто позабувалися, бо в мене вже цьогорічні учасники в голові, я більше про них думаю, ніж про тих, кому я вже зробив.

— Цьогоріч ви для всіх будете робити чи виключно для когось? Можете назвати зараз?

Дмитро Курята: Зараз я у співпраці з Кірою Мазур, Іваном Наві, гуртом Анна-Марія, The Hypnotunez (випускники X-Фактору). Буде зараз соромно, якщо я когось не згадаю.

— Тобто там є ще кілька? Я вже чотири нарахував.

Дмитро Курята: У нас два ефіри, і в кожному ефірі, здається, по вісім учасників, стилісти, художники, що займаються їхнім зовнішнім виглядом. Я займаюся тими, хто виявив бажання співпрацювати зі мною, бачив мої роботи і зацікавлений певним чином, щоб я створив [костюм].

— Ви самі народжуєте для них певний образ і створюєте костюм, чи вони все ж таки кажуть, як хочуть виглядати, доносять якусь загальну інформацію, і вже базуючись на ній, ви створюєте образ?

Руслана на Євробаченні (Фото: EPA)
Руслана на Євробаченні / Фото: EPA

Дмитро Курята: Я обов'язково відштовхуюся від людей, які виходять на сцену, тому що людина стоїть на сцені, співає - їй повинно бути комфортно.

За вісім років роботи на каналі СТБ я попрацював із багатьма учасниками: танцюристами, співаками, акробатами, цирковими артистами - для мене передусім їхній комфорт на сцені. Це нормальна робота, я не вірю в систему, коли “я гуру, я придумав шедевр”, а ви як хочете, так і працюйте з ним. Це неправильно.

— Я розумію, потрібно, щоби було зручно; знову ж таки, як хоче виглядати сам учасник, як він себе бачить, але ще крім цього є ж, напевно, тренди й акценти, які варто поставити, щоби вразити глядача.

Які зараз тренди? Можливо, кольори: таке краще не одягати, ось таке краще одягнути, коли йдеш на співбесіду, коли на вечірку, а таке - коли йдеш на інтерв'ю, де тебе потім будуть бачити на екрані.

Дмитро Курята: От тому я й не люблю, щоби мене називали стилістом чи дизайнером, тому що я не мислю такими категоріями - художник все-таки мислить образами.

Все, про що ви говорите, я знаю або інтуїтивно, або візуально, бо багато дизайнерів відштовхуються не від знань, а від інтуїції, і вже тільки певними випущеними трендами підтверджують свої думки, свою інтуїцію, як воно має бути. Тому я, на жаль, не пораджу, не скажу, що там у тренді, що не у тренді, яка форма, який колір, який силует.

З погляду створення образу і костюму для співаків на сцені, це виключно підкреслити їхню індивідуальність і спів, або навпаки - не заважати і створити такий костюм, який би не відволікав на себе.

Це насправді дуже складно - створити такий костюм, про який би ніхто і не згадав, а згадали тільки пісню


Це насправді дуже складно - створити такий костюм, про який би ніхто і не згадав, а згадали тільки пісню. Ось це найважливіше для співака, тому що якщо згадають сукню, у якій вона була, а пісню не згадають ніколи, то це провал.

— Але з іншого боку, це має доповнювати. Ми, наприклад, пам'ятаємо Тіну Кароль і її різнокольорові чобітки.

Дмитро Курята: Воно має бути гармонійним, але не перетягувати на себе увагу. На подіумі - будь ласка, там мова йде про одяг, про моду, там дійсно одяг, стиль і все таке “попереду планети всієї”.

З погляду виступу артиста на сцені, ось головний win: якщо для цього артиста потрібно, щоби костюм “кричав і верещав” зі сцени - значить, він має “кричати і верещати”; якщо цьому артисту достатньо вийти в рясі, яку ніхто не побачить, і вона зіллється з чорним тлом - це так само буде круто.

— Давайте повернемося до того, що може вразити Європу, що потрібно зробити Україні, українському виконавцю, який буде представляти нашу державу на цьогорічному Євробаченні. Вже точно не барабанами “брати”, напевно?

Максим Литвинов: Хто знає. “Барабани” колись переможуть знову, все циклічно. Справа в тому, що кожного року кожна з країн-учасниць саме таким питанням і намагається якось виграти, а перемагає оригінальність.

Якщо брати, припустимо, київське Євробачення, переміг португалець Собрал, тому що він був не схожий ні на кого. Було дуже багато схожих, “в тренді”, у потрібних кольорах, і музика в них дуже модна була, і аранжування.

Половина намагалася бути в тренді, а половина робила щось оригінальне, але не туди. А він вийшов, заспівав собі під скрипку і фортепіано, і весь номер у нього був, що він стоїть і співає в якомусь лісі - і все. Це була альтернатива.

Або Лорін, якщо ви пам'ятаєте: у всіх світло, спецефекти тощо, а вона вийшла, ми навіть обличчя її не побачили за весь номер, коли вона виступала. Ви не могли нікого пригадати, крім неї, після того як подивилися повтор. Знаєте, 43-й оцей “барабан”, і ви нікого не пам'ятаєте, крім неї.

Але щоб це знайти, це дуже важко, тут немає правил. Тут правило в тому, що треба правила порушувати, але як - хто його знає.

Португальский співак Сальвадор Собрал на Євробаченні в Києві (Фото: EPA)
Португальский співак Сальвадор Собрал на Євробаченні в Києві / Фото: EPA

— Якби ви зараз вже були готові працювати, вас запросили, і ви сказали: “Так, я буду працювати над людиною, яка буде представляти нашу країну”, - і будете ставити все це дійство, то ви вже знаєте якийсь рецепт, “фішечку”, “родзиночку”, яку б реалізували?

Максим Литвинов: Ця родзиночка в переможці. Не знаю [рецепта], тому що не знаю, хто переможець. Коли є виконавець, в ньому є “родзинка”; якщо немає, то її треба вигадати і намагатися зробити, тому що без “родзинки” це буде несмачна "булочка". А має бути дуже смачна, оригінальна, з медом.

І скільки ти її не масти зовні, треба, щоби всередині була “родзинка”, її потрібно вишукувати в людині. Дмитро тут має рацію в тому, що ти відштовхуєшся від образу, який створює артист, пісня на сцені. Тому ні, не можу я зараз (і ніхто не може) сказати, поки немає хоча би переможця.

Коли була Джамала, яка співала про трагедію свого народу, там все було зрозуміло: нам треба було не ховати її за якимись спецефектами або номерами, нам треба було залишатися з Джамалою. Там був дуже складний номер, дуже багато сенсів, розвиток був, але головне - це очі Джамали, душа, з якої вона співала. А співала вона дуже по-справжньому.

Знаєте, це свято, яке навколо, всі радіють, а вона виходить і співає про трагедію свого народу. Дуже важко їй це було зробити, головне було не сховати її, а на перший план вивести виконавця.

Показать ещё новости
Радіо НВ
X