Без тебе, що мені без тебе - нема мене на всі світи. Шесть наших любимых стихотворений Ивана Драча

19 июня 2018, 14:03

19 июня на 82-м году жизни умер Иван Драч. В память о великом украинском поэте НВ публикует шесть стихотворений Ивана Драча, которые мы помним и любим с детства. 

Балада про соняшник


В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

Видео дня

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,-

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі...

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

- Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

1962

Без тебе світ – це тьмавий морок

Без тебе світ - це тьмавий морок.

Без тебе не біжить вода.

Без тебе кожен камінь - ворог,

Подушка каменем тверда.

Без тебе сонце - повне ночі,

Без тебе ночі — без кінця,

Для тебе ж ночі я доточую,

Для тебе місяця — вінця.

Без тебе небо — повне криги,

Стоять в душі самі льоди,

Без тебе світ — це ж тільки крихти

Моєї зимної біди.

Без тебе, що мені без тебе —

Нема мене на всі світи…

Тож нахились блакитним небом,

Тож святом сонця освяти!..

1963

Чорнобильська Мадонна, уривок з поеми

Я заздрю всім, у кого є слова.

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Ословленість - дурна і випадкова.


Я заздрю всім, у кого фарби є -

Жагучі коні з дикого мольберту.

До мене жодна фарба не встає,

Сховавши в сіре суть свою роздерту.


Я заздрю всім, до кого лине звук, -

Лічильник Гейгера пищить так потойбічне.

На кожній арфі чистить дзьоба крук

Й "Never more" кує мені стоїчно.


Я випалив до чорноти жури

Свою прокляту одчайдушну душу

І жестами, німий, возговорив...

Хай жестами. Але сказати мушу.

1987


Протуберанці серця

Ми чуєм трав зелений крик,

Дощів задумані рефрени,

Це травень, вічний єретик,

Так з-під землі бомбить зелено

На рівні вічних партитур!

Ми чорні гори перегорнем,

Ми вдарим серцем в мур зажур,

Ми розквитаємося з горем

На рівні вічних партитур!

Летить прокльон в зимовий сон, -

Ми розкутурхаєм в двобої

Людський граніт, людський гудрон

Багряним громом сили тої,

Що нас розчахує з добра, -

Так б'ють з сердець протуберанці –

Повстанці сонця... Біль вмира

У грандіознім сонцетанці,

В космічнім клекоті тортур!..

Так розкошуємо з добра

На рівні вічних партитур!

1965

Етюд кохання

Кохати - нові землі відкривати,

Нюанси свіжі і відтінки нові.

poster
Дайджест главных новостей
Бесплатная email-рассылка только лучших материалов от редакторов NV
Рассылка отправляется с понедельника по пятницу

Кохати - це щомиті дивуватись,

Це - задихатись з подиву - любові.

Це - припадати до джерел незнаних

І дикої жаги не втамувати.

Порушувати дивовижні плани,

А потім дивовижніші сплітати.

Кипіти і згоряти од розпуки

І все спізнати, все знайти в любові -

Шалене щастя і пекельні муки…

Коли не маєш риб’ячої крові.


Смерть Шевченка (симфонія), уривок


Сто років - зморшка на чолі Землі.

Всесвітні війни, революцій грози…

Дніпро до ніг стежиною проліг

І котить славу в сиві верболози.

Поет став морем. Далеч степова,

І хмарочоси, й гори — ним залиті.

Бунтують хвилі-думи і слова,

І сонце генія стоїть над ним в зениті.

Дно глибшає, і береги тікають,

Аж небо рве свою блакить високу.

І шторми піняться од краю і до краю,

Од Вінніпеґу до Владивостоку.

З глибин сердець джерела пружно б’ють —

І шумувати морю, не вмирати,

Хай ллють у нього і любов і лють,

Тривожну шану, жовч гірку розплати…

Художнику немає скутих норм.

Він - норма сам, він сам в своєму стилі…

У цей столітній і стобальний шторм

Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.

Редактор: Юлия МакГаффи
Показать ещё новости
Радіо NV
X