Ось уже кілька тижнів усі обговорюють новий закон щодо програми книжкових сертифікатів і надання субсидій книгарням. Безсумнівно, це надзвичайно важлива ініціатива задля розвитку галузі, що тільки нещодавно вийшла на новий рівень — після звільнення ринку від російської видавничої продукції. Але ми забуваємо про ще один ключовий елемент книжкової сфери, який потребує не меншої уваги та підтримки з боку держави. Це українські бібліотеки.
Чи потрібні бібліотеки взагалі?
Одне з питань, що звучало після ухвалення закону про книжкові сертифікати, — чи будуть якісь зміни для бібліотек? Для більшості людей бібліотеки вже давно відійшли в минуле. Книжковий ринок помітно змінився за останнє десятиліття, і тепер читачі охочіше купують книжки через книгарні чи інтернет-магазини, ніж йдуть за ними до книгозбірень.
Це підтверджують і дані опитування, проведеного Українським інститутом книги: лише 5,5% читачів відвідували бібліотеки протягом місяця. Приблизно 12% опитаних відвідували їх протягом року й понад 69% узагалі не користуються книгозбірнями. Для порівняння, у Польщі показник відвідуваності сягає 70−80%.
Про що це говорить? Про те, що бібліотеки в Україні «віджили» своє та вже не такі важливі для суспільства й держави? Чи про те, що без модернізації, без оновлення фондів книгозбірень протягом тривалого часу вони поступово перетворилися на архіви старих видань, аніж на комфортні культурні хаби, якими мають бути? Але чи потрібна модернізація, якщо показник відвідуваності дуже низький? Мабуть, саме тому в Мінкульті почала звучати пропозиція про закриття частини книгозбірень через скорочення чисельності населення.
Для більшості людей бібліотеки вже давно відійшли в минуле
Згідно з загальноукраїнським дослідженням Стан фондів публічних бібліотек України в Україні у 2022 році нараховувалось близько 12 тисяч публічних бібліотек. Це приблизно на три тисячі менше, ніж до початку повномасштабного вторгнення. За цей час частину бібліотек було ліквідовано чи реструктуризовано, частина перебуває на тимчасово окупованих територіях, понад 200 книгозбірень, за даними Міністерства культури та інформаційної політики, зруйнували окупанти, ще 400 були пошкоджені. Щодо населення, то за останніми даними в Україні на неокупованих територіях проживає близько 30 мільйонів українців. Тобто одна бібліотека на 2,5 тисячі людей. До прикладу, в Польщі на одну бібліотеку припадає близько 5 тисяч читачів, а в Чехії — 2 тисячі читачів на книгозбірню.
Можливо, скорочення бібліотек і справді допоможе з оптимізацією коштів. Але чи розв’яже це інші проблеми, зокрема чи перетворить книгозбірні на сучасний культурний простір?
Бібліотеки чи бібліохаби
Перша причина, чому показник відвідуваності бібліотек в Україні низький, полягає в комплектації їх фондів. До бібліотек не ходять нові читачі, тому що там нема чого читати, і особливо це стосується книгозбірень у маленьких містечках.
Фонди українських бібліотек не оновлювалися роками, якщо відкинути ті державні програми, за якими тільки частина книгозбірень отримувала всього кілька десятків чи сотень нових книжок на рік. Децентралізація також не змінила ситуацію на краще — деякі громади лише ще більше скоротили фінансування своїх бібліотек. Хоча за законодавством щороку бібліотечні фонди мають оновлюватися мінімум на 5%.
Зрештою це призвело до того, що значна частина фондів (за деякими оцінками — до 50%) припадає на книжки російською мовою та ті, що були видані ще до 1991 року. Тобто з більш ніж 140 млн книг, що сьогодні зберігаються в публічних бібліотеках України (дані загальноукраїнського дослідження Стан фондів публічних бібліотек України), майже половину треба вилучити. У 2022 та 2023 році бібліотеки вже списали 25 млн книг. Але чи з’явилася на їхніх поличках натомість принаймні десята частина з цієї кількості нових книг? Точно ні.
Інша причина — відсутність будь-яких кроків задля модернізації книгозбірень. Світ змінюється, а відтак змінюються і запити суспільства. Саме тому бібліотеки мають реагувати на ці зміни та також ставати гнучкішими. Але як багато в Україні працює публічних бібліотек із сучасним ремонтом, оцифрованими фондами або хоча б із достатнім забезпеченням комп’ютерною технікою?
Цікаво, що в Україні кілька років тому ухвалили Стратегію розвитку бібліотечної справи. Власне саме ця Стратегія пропонує реформувати архітектуру бібліотечної системи, тобто проводити реструктуризацію книгозбірень задля їх покращення. Але йдеться аж ніяк не про закриття бібліотек, а про їх перетворення на так звані бібліохаби. Тобто простір з усіма умовами для навчання, дозвілля чи проведення культурних подій громади. Саме такими є бібліотеки в Європі, й саме такими вони мають стати й в Україні. Оскільки бібліотеки в більшості своїй фінансуються громадами, я б нагадав головам громад, що за довоєнним опитуванням Асоціації мерів міст України популярність місцевої влади залежить від того, скільки вкладається грошей в освіту та культуру. Можливо це змушуватиме задуматися чиновників.
Видавництво Ранок минулого року провело експеримент. Коли до нас зверталися бібліотеки з проханням допомогти безплатними книжками, ми пропонували подвоїти коштом видавництва будь-яку суму, яку вони знайдуть на придбання книжок. Тобто ми готові були брати участь у співфінансуванні: громада виділила 20 000 грн — отримала книжок на 40 000 грн. Тільки 12% бібліотек погоджувалися на такий книжковий рибейт. Хоча ідея співфінансування держави й громади, бізнесу й громади дієва та проактивна.
Скорочення кількості бібліотек — нормальний процес, якщо він відбувається з урахуванням усіх стандартів і нормативів. Але це точно не допоможе розв’язати проблеми з комплектуванням книгозбірень, їх оптимізацією чи кількістю відвідувань. Бібліотеки мають осучаснюватись, ставати гнучкішими та реагувати на зміни в суспільстві, а для цього громади й держава повинні переглянути їх фінансування та долучити до цього процесу європейські інституції. Тільки так книгозбірні стануть важливими культурно-освітніми осередками своїх громад.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут